Гоголю by Тарас Шевченко

За думою дума роєм вилітає, Одна давить серце, друга роздирає, А третяя тихо, тихесенько плаче У самому серці, може, й Бог не бачить. Кому ж її покажу я, І хто тую мову Привітає, угадає Великеє слово? Всі оглухли — похилились В кайданах . . . байдуже . . . Ти смієшся, а я плачу, Великий мій друже. А що вродить з того плачу? Богилова, брате . . . Не заревуть в Україні Вольнії гармати. Не заріже батько сина, Своєї дитини, За честь, славу, за братерство, За волю Вкраїни. Не заріже — викохає Та й продасть в різницю Москалеві. Це б то, бачиш, Лепта удовиці Престолові- отечеству Та німоті плата. Нехай, брате. А ми будем Сміяться та плакать.

Gogol (literal translation of Taras Shevchenko’s poem)

After a thought, a thought flies out in a swarm, One crushes the heart, the other tears, And the third is quietly, softly crying In the very heart, maybe even God does not see. Who will I show it to? And who knows the language Congratulates, guesses Big word? Everyone became deaf and bowed down In shackles . . . don’t care . . . you laugh and i cry My great friend. And what will come of that cry? Bogylov, brother . . . They will not roar in Ukraine Free guns. A father will not kill his son, your child For honor, glory, for brotherhood, For the will of Ukraine. It won’t kill - it will make love And will sell in difference Moscow That would be, you see, A widow’s whisper To the throne - to the fatherland But silence pays. Let it, brother. And we will Laugh and cry.