Shevchenko : Шевченко
| En
| Uk+literal
| En+Uk
Previous
| Next
Shevchenko : Шевченко
| En
| Uk+literal
| En+Uk
Previous
| Next
I remember, when I was thirteen, I tended lambs outside the village. For a moment, it seemed, I belonged. The sun shined on the lambs and on me, like love, as though God saw us and wanted us to be happy. The lambs played, and I prayed. I cared for everything, but nobody cared for me. The lambs were not mine, and God had not given me a home. I cried and a woman heard me. She came and wiped my tears. Then it was as if everything that the sun shined on was mine— my meadow, my groves, my lambs. It still hurts that now I’m old and remember a happiness that never really existed, and a God that I wouldn’t curse.
Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога . . . . . . Уже прокликали до паю, А я собі у бур’яні Молюся Богу . . . І не знаю, Чого маленькому мені Тойді так приязно молилось, Чого так весело було. Господнє небо, і село, Ягня, здається, веселилось! І сонце гріло, не пекло! Та недовго сонце гріло, Недовго молилось . . . Запекло, почервоніло І рай запалило. Мов прокинувся, дивлюся: Село почорніло, Боже небо голубеє І те помарніло. Поглянув я на ягнята — Не мої ягнята! Обернувся я на хати — Нема в мене хати! Не дав мені Бог нічого! . . І хлинули сльози, Тяжкі сльози! . . А дівчина При самій дорозі Недалеко коло мене Плоскінь вибирала, Та й почула, що я плачу. Прийшла, привітала, Утирала мої сльози І поцілувала . . . Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє . . . лани, гаї, сади! . . І ми, жартуючи, погнали Чужі ягнята до води. Бридня! . . А й досі, як згадаю, То серце плаче та болить, Чому Господь не дав дожить Малого віку у тім раю. Умер би, орючи на ниві, Нічого б на світі не знав. Не був би в світі юродивим. Людей і [Бога] не прокляв!