Не для людей, тієї слави by Тарас Шевченко

Не для людей, тієї слави, Мережані та кучеряві Оці вірші віршую я. Для себе, братія моя! Мені легшає в неволі, Як я їх складаю, З-за Дніпра мов далекого Слова прилітають. І стеляться на папері, Плачучи, сміючись, Мов ті діти. І радують Одиноку душу Убогую. Любо мені. Любо мені з ними, Мов батькові багатому З дітками малими. І радий я, і веселий, І Бога благаю, Щоб не приспав моїх діток В далекому краю. Нехай летять додомоньку Легенькії діти Та розкажуть, як то тяжко Було їм на світі. І в сім’ї веселій тихо Дітей привітають, І сивою головою Батько покиває. Мати скаже: бодай тії Діти не родились. А дівчина подумає: Я їх полюбила.

Not for people, that glory (literal translation of Taras Shevchenko’s poem)

Not for people, that glory, Lace and curly I am writing these poems. For myself, my brothers! I feel better in captivity How I make them Because of the Dnieper, it seems far away The words are coming. And spread out on paper, crying laughing Like those children. And please A lonely soul I beg I like I like them Like a rich father With small children. And I’m happy, and cheerful, And I beg God, Not to put my children to sleep In a distant land. Let them fly home Light children But they will tell you how hard it is They were happy. And it’s quiet in the happy family Children are greeted And with a gray head Father nods. Mother will say: at least you Children were not born. And the girl will think: I loved them.