The sailor by Tom Sharp

Here they tell a story of a sailor keeping watch in a fog in which the moon shined through the tendrils of air somewhere up the Ural. The sailor, leaning on a gunwhale, alone and feeling sorry for himself, was a Cossack who sang aloud about wandering as an orphan. With no home to return to, since the captain was an evil man, in the dark of night, the sailor jumped ship and slipped ashore. A girl under a willow tree, who was also an orphan, took pity and sang for him, so they ended up together. They tell this story about the sailor, as though they were all sailors, all orphans lost in a fog, free to come, and free to go.

Ну що б, здавалося, слова by Тарас Шевченко

Ну що б, здавалося, слова . . . Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди! . . . . . . . . . . . Похилившись, Не те щоб дуже зажурившись, А так на палубі стояв І сторч на море поглядав, Мов на Іуду . . . Із туману, Як кажуть, стала виглядать Червонолицая Діана . . . А я вже думав спать лягать Та й став, щоб трохи подивиться На круглолицю молодицю, Чи теє . . . дівчину! . . Матрос, Таки земляк наш з Островної, * На вахті стоя, Журився сам собі чогось, Та й заспівав, — звичайне, тихо, Щоб капітан не чув, бо злиха Якийсь лихий, хоч і земляк. Співа матрос, як той козак. Що в наймах виріс сиротою, Іде служити в москалі! . . . Давно, давно колись Я чув, як, стоя під вербою, Тихенько дівчина співала, І жаль мені, малому, стало Того сірому-сироту, Що він утомився, На тин похилився, Люде кажуть і говорять: Мабуть, він упився. І я заплакав, жаль малому Було сіроми-сироти. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Чого ж тепер заплакав ти? Чого тепер тобі, старому, У цій неволі стало жаль — Що світ зав’язаний, закритий! Що сам єси тепер москаль, Що серце порване, побите, І що хороше-дороге Було в йому, то розлилося, Що ось як жити довелося, — Чи так, лебедику?! — Еге . . .