Ну що б, здавалося, слова by Тарас Шевченко

Ну що б, здавалося, слова . . . Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди! . . . . . . . . . . . Похилившись, Не те щоб дуже зажурившись, А так на палубі стояв І сторч на море поглядав, Мов на Іуду . . . Із туману, Як кажуть, стала виглядать Червонолицая Діана . . . А я вже думав спать лягать Та й став, щоб трохи подивиться На круглолицю молодицю, Чи теє . . . дівчину! . . Матрос, Таки земляк наш з Островної, * На вахті стоя, Журився сам собі чогось, Та й заспівав, — звичайне, тихо, Щоб капітан не чув, бо злиха Якийсь лихий, хоч і земляк. Співа матрос, як той козак. Що в наймах виріс сиротою, Іде служити в москалі! . . . Давно, давно колись Я чув, як, стоя під вербою, Тихенько дівчина співала, І жаль мені, малому, стало Того сірому-сироту, Що він утомився, На тин похилився, Люде кажуть і говорять: Мабуть, він упився. І я заплакав, жаль малому Було сіроми-сироти. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Чого ж тепер заплакав ти? Чого тепер тобі, старому, У цій неволі стало жаль — Що світ зав’язаний, закритий! Що сам єси тепер москаль, Що серце порване, побите, І що хороше-дороге Було в йому, то розлилося, Що ось як жити довелося, — Чи так, лебедику?! — Еге . . .

Well, no matter what, it would seem, the words (literal translation of Taras Shevchenko’s poem)

Well, no matter what, it would seem, the words . . . Words and voice — nothing more. And the heart is beating — alive, How he will hear them! . . . God knows And that voice and those words People are crossing the border! . . . . . . . . . . . Bent over Not that I’m very sad, And so he stood on the deck And the stork looked at the sea, Like Judas . . . Out of the fog, As they say, it started to look Red-faced Diana . . . And I was already thinking about going to bed Yes, he stopped to take a look To the chubby young man, Is there a . . . girl! . . . Sailor, Such is our countryman from Ostrovna, * Standing on watch, He was complaining to himself about something, And he sang, - usual, quietly, So that the captain does not hear, because he is evil Some kind of mischievous, albeit a countryman. A sailor sings like that Cossack. Who grew up an orphan in labor, Going to serve in Moscow! A long, long time ago I heard how, standing under the willow tree, The girl sang softly, And I felt sorry for the little one That gray orphan, that he is tired I leaned over People say and say: He must have been drunk. And I cried, pity the little one There were orphans. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Why did you cry now? What now to you, old man In this captivity there was a pity — That the world is bound, closed! That you yourself are now a Muscovite That the heart is torn, beaten, And what is good is expensive It was in it, then it spilled out That this is how I had to live, — Is that so, swan?! — Eh . . .